| Главная » Файлы » Сочинения » Украинская литература | [ Добавить материал ] |
Гумореска Остапа Вишні «Чухраїнці» та її актуальність сьогодні
| 27.08.2012, 11:53 | |
| Хтось із великих сказав: «Гумор потрібний для того, щоб людство весело прощалось із своїм минулим».
1926 року Остап Вишня опублікував збірку «Українізуємось», яка не втратила своєї актуальності і в наш час. Проблема розвитку рідної мови гостро стояла в 20-ті роки, коли відбувалася українізація, актуальна вона і в наш час, адже, незважаючи на проголошення української мови державною, й до сьогодні тривають дискусії про шляхи її розвитку і навіть статус. Остап Вишня вигадав дотепну назву для казкової країни Чухрен, жителі якої, чухраїнці, завжди чухають потилиці перед тим, як щось зробити. Живуть вони на чималому просторі, який розкинувся між біблійними річками Сон і Дян. На заході країни височать Кирпаті гори, південні береги омиває синє море, в яке тече велика річка Дмитро. Людей у Чухрені жило щось понад тридцять мільйонів, але ні порахувати себе, ні визначити, хто вони суть є, чухраїнці не могли. Вони любили хліборобську працю, на полях вирощували хліба — книші, паляниці, перепічки, а в городах саджали соняшник. Саме ця рослина була їм найбільше до вподоби, бо цвіте гарно, а коли дозріває насіння, то соняшник хилить голову перед чухраїнцем, як перед великим паном. А ще любили чухраїнці співати пісень якоюсь чудернацькою, спотвореною, перекрученою мовою. Коли їх питали, якої вони нації, то у відповідь можна було почути, що живуть у Шенгеріївці і що православні. Мали чухраїнці свої відмінні національні риси (менталітет по-сучасному), які звалися так: 1. Якби ж знаття! 2. Забув. 3. Спізнивсь. 4. Якось-то воно буде. 5. Я так і знав! Алегорія в цій усмішці дуже прозора. Це ми, українці, не бережемо мову, не пишаємося своєю нацією, вирішення будь-якого питання у нас завжди закінчується бійкою. Гіркою іронією перейняті роздуми Остапа Вишні про рідний народ, його історичну долю. Збірка «Українізуємось», в яку органічно увійшли гуморески «Чухрен» і «Чухраїнці», вийшла 1926 року. З того часу пройшло ледь не 80 років, але ніщо не зміни-лось у характері нашого народу. Ледь не силоміць треба впроваджувати українську мову, будь-яке рішення приймається після того, як голови один одному голоблями попровалюємо, спочатку робимо, а тоді думаємо і чухаємо потилицю, починаємо будувати, а коли будівля завалиться, скрушно промовляємо: «Якби ж знаття!» Обговорюємо, приймаємо Конституцію, а тоді виявляється, що чогось не додумали, і треба знову проводити референдум, щоб щось у ній змінити, посилаємо батальйон на війну, а потім виявляється, що краще б ми цього не робили, Верховна Рада прийняла бюджет — виявилося, що приписали десятки мільйонів, обдурили самих себе і народ. Чухаємо потилиці: не так голосували, не тих обрали, дозволили розвалити, обікрасти Україну. Що робити, як жити далі? А якось воно буде, бо ще ніколи так не було, щоб якось не було. Оце і вся філософія справжнього чухраїнця-українця. Але так не повинно бути. Ми повинні змінити своє ставлення до життя, до батьківщини, до себе, щоб гумореска «Чухраїнці» Остапа Вишні перестала бути такою актуальною, неначе письменник написав її не у 20-і роки минулого століття, а зараз, у наші дні. | |
| Просмотров: 341 | Рейтинг: 0.0/0 | |
