| Главная » Файлы » Сочинения » Украинская литература | [ Добавить материал ] |
Відображення національної самосвідомості героїв у творах Олександра Довженка
| 08.01.2013, 21:51 | |
| Відображення національної самосвідомості героїв у творах Олександра Довженка. Довженко - митець, вихований на багатому духовному національному ґрунті. Тому в його творах зображені сентиментальні, добрі, працьовиті люди, закохані в красу рідного краю і пісні, типові представники української нації. Такими вивів їх письменник у "Звенигороді", "Землі", "Поемі про море", "Зачарованій Десні" та багатьох інших творах. Однак у творах О. Довженка до початку 40-х років персонажі хоча й відчувають себе українцями, але тільки підсвідомо проявляють риси національної ментальності: у повазі до старших, особливо батьків; у любові до праці, до землі, на якій живуть; у готовності піти на самопожертву заради інших. Ці персонажі все-таки ще гостро не відчувають своєї приналежності до української нації. Вони - радянські українці. У творах довоєнного періоду О. Довженко не загострював проблеми національної самосвідомості, не порушував питання тотального нищення української нації. З усією гостротою тема української самосвідомості героїв зазвучала у творах сорокових років. Національно-світоглядна еволюція О. Довженка, яка вилилася у конфлікт із пануючою комуністичною ідеологією, позначилася і на відображенні національної самосвідомості героїв його творів. Лаврін Запорожець, Купріян Хутірний (кіноповість "Україна в огні"), Іван Орлюк (кіноповість "Повість полум'яних літ") - це носії кращих рис народу, його духовної та фізичної величі, нескореності, які зі зброєю в руках захищають рідну землю, свідомо ставляться до свого обов'язку оборонця незалежності українського народу. Саме тому Купріян Хутірний намагається зупинити відступаючих солдатів: "- Не пущу. Я царя захищав, не тікав. А ви свою владу одстояти не можете". Розмова Запорожця із Забродою після трагічної смерті старої селянки Левчихи по-особливому увиразнює відчуття приналежності героя до свого, українського народу. Непрості перипетії Заброди він вважає "внутрішньою справою", яку не можна порівнювати із спробою поневолити весь народ. Тому він переконує Заброду, що "часом в'язні й судді повинні битися поруч, коли Батьківщина гине". У цій розмові автор робить суттєве уточнення: "А зараз Батьківщина гине, Україна!" Найвиразніше почуття національної гідності й усвідомлення безправного становища своєї нації закладено письменником у тому епізоді кіноповісті "Україна в огні", коли Лаврін Запорожець знімає зі стіни портрет Сталіна. Тут не потрібні особливі коментарі. І герой висловлюється лаконічно про те, що його свята віра у справедливого і всемогутнього вождя пропала. Усі страхіття, пережиті ним від початку війни, коли "повіз старий Запорожець п'ять синів на війну", І до її останнього дня, коли зібралися Запорожці уже без матері, Савки, Григорія, Трохима на попелищі рідної хати доспівати свою мирну пісню "Ой піду я до роду гуляти", дають йому право на такий рішучий крок. Образ Лавріна Запорожця є типовим. За ним ми вбачаємо мільйони сильних, мужніх українських патріотів. Щоденникові записи сорокових років - періоду найбільшого гоніння митця кремлівськими ідеологами - засвідчують, що письменник глибоко переживав за історичну долю своєї нації і ні на мить не сумнівався у своїй правоті патріота. Під кутом зору національної самосвідомості самого О. Довженка треба розглядати його запис: "Товаришу мій Сталін, коли б ви були навіть Богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі... Невже любов до свого народу є націоналізмом?" Поняття "націоналіст" прирівнювалося на той час до поняття "ворог народу". | |
| Просмотров: 221 | Рейтинг: 0.0/0 | |
