| Главная » Файлы » Сочинения » Украинская литература | [ Добавить материал ] |
Виражальні засоби в "Патетичній сонаті" Миколи Куліша
| 27.08.2012, 22:32 | |
| Виражальні засоби в "Патетичній сонаті" Миколи Куліша
"Патетична соната" великою мірою ідейно випливає з "Народного Малахія": Ілько, поет, який називає себе "Я" - наче продовження самого Малахія. "Проект негайної реформи людини" перетворюється в поетичну програму, щоб "над світом замаяв прапор "вічної любові". Основні ідеї "Народного Малахія" просліджуються і в "Патетичній сонаті". Поет нагадує листоношу. Провідною темою стає "Патетична соната" Бетховена, яка, власне, і структурує твір. Зміст, здається, продиктовано настроєм частин. Для літературного твору запозичено саму назву "Патетичної сонати". Герої п'єси живуть в одному будинку, вони всі слухають у виконанні Марини твір Бетховена, проте асоціації в них зовсім різні. "Я" уявляє кохану дівчину, пристрасть ніжну й романтичну, її батько - безмежні українські степи та героїчне минуле, а самій Марині ввижаються замки з російським та польським гербами. Поет переживає внутрішній конфлікт особистого й суспільного, саме тут і криється головна драма людини того часу. Марина обирає не поета-ідеаліста, а людину дії - Андре, бо "поезія не може стріляти з рушниці" або "завоювати хоч кілометр території", а "мрія не може укладати компромісних угод з ворогом". У цьому випадку майже одразу ж і однозначно надано перевагу суспільному. "Я" довго вагається, вибираючи любов, а не демонстрацію, але перебуваючи постійно у внутрішньому конфлікті, врешті-решт теж схиляється до суспільних інтересів. Вивчаючи Кулішеву "Патетичну сонату", досить легко провести паралелі з "Я (Романтика)" Миколи Хвильового, де події відбуваються приблизно в той самий час і конфлікт той самий: суспільне - особисте. "Я" страчує свою матір. У "Патетичній сонаті" М. Куліш вдається до прийому нерозривного поєднання музики з літературою. Треба сказати, що на той час синтез мистецтв був досить популярним серед українських митців, які прагнули створити нове мистецтво, яке відповідало б вимогам доби. Тут слід згадати "поезомалярство М. Семенка", "кларнетизм" та бодлерівську поліфонічність у П. Тичини. Мажорний чи ліричний тон часто змінюється на трагічній та глибоко розпачливий. | |
| Просмотров: 220 | Рейтинг: 0.0/0 | |
